Ніжинська гімназія №3 … яке щастя, що вона є, що гріє нас своїм теплом, немає нічого прекраснішого, могутнішого, світлішого, добрішого, як рідна школа.

Гортаємо сторінки історії… 1905 рік – дозволено Крестинській А. Ф. відкрити гімназію на свої заощадження.

21 вересня 1907р. – 12 учениць стали першими гімназистками. Через 2 роки у 1909р., їх буде 154 із родин дворян, почесних громадян міста, міщан, козаків, селян. Вони виховувалися і навчалися, святкуючи всі релігійні свята, не мали права приймати участь у будь-яких гуртках, їм не дозволялися відвідувати театр, маскаради, клуби; поза домом вони повинні були ходити в форменому одязі і шляпці з гербом. У 1912 році у гімназії був великий хоровий колектив, танцювальний і драматичний гуртки, проводились екскурсії.

І ось революційні події 1917 року … життя вимагало зовсім інших підходів до виховної роботи: з’явився клуб для проведення позакласної роботи з учнями. За спогадами перших комсомольців і піонерів міста перша група піонерів із учнів школи №3 була створена при заводі “Металіст” (нині механічний завод), а потім форпост імені Постишева у школі. 1925 року створена група юних піонерів, їх було 74, а в вересні 1930 року в школі №3 була створена перша піонерська дружина. Учком і піонервожаті обиралися колективом учнів, вони вели політико-виховну роботу. Впливали на виховну роботу з учнями системи навчання “дальтон-план” та бригадно-лабораторна, які виховували самостійність, відповідальність. З 1933 року основною формою навчання став урок, а в виховній роботі розвивалося самоуправління, самодіяльність, виховання в піонерській та комсомольській організації. Вечори, спектаклі, з якими учні виступали не тільки в школі, а і на заводах, фабриках, колгоспах. За нами – не порох і трава забуття, а ніжинська гімназія №3, школа громадянського відношення до вітчизни і народу, культурного діалогу і творчого багатоголосся. 22 червня 1941 року. Це незабутня і свята сторінка історії школи, бо зі шкільної парти пішли у героїчне небуття два директори школи: Шостак А. П., Чукуленко І. А., десант із учнів школи, який був знищений у західній Україні, учні: Всеволод Духанов, Ілля Бадер, Володимир Селезньов, Михайло Залескін, Борис Карась, Зіля Мнухін, Льоня Юдін, Давид Лозовацький, Бела Готліб, льотчиця – героїня Люба Губіна. Пророщені зернята патріотизму, дбайливо доглянуті педколективом, дали щедрі сходи. Жорстока війна і радість визволення. 1943 рік. У приміщенні школи-шпиталь, але вже в грудні 1943 поезії вчителів записують дітей до школи, учні разом з учителями прибирають приміщення, збирають речі для допомоги шпиталю, у 1944 році речей було зібрано на суму 1487крб., зібрали учні подарунки воїнам: конверти, хустинки, теплі шкарпетки, рукавиці. Допомагали на колгоспних полях вирощувати урожай для фронту. Про це у своїх спогадах розповіла перша післявоєнна піонервожата Рихлік (Євзерова) Віра Михайлівна. Пережите дорослими, дітьми не вбило людського в них. Кожен день післявоєнний – це яскраве підтвердження, що ми відроджуємося, живемо, ростемо і дужчаємо, сяємо на світовому небосхилі. Як церква ростить віру в бога, так школа плекає розум нації. Адже людина завжди шукала свій храм душі, щоб “собори душ” досягли найвищої святості і чистоти. Так і колектив школи віддавав духовні сили, творив людину любов’ю до всього, що робив, глибокою вірою в красу і гідність людини. Прийшла перемога і життя школи наповнилося новими подіями, випускники славили її: у 1948 році Неля Шейнова закінчила школу №3, а у 1953 – стала абсолютною чемпіонкою радянського союзу з парашутного спорту серед жінок. В 1954 -1960рр. На все місто прославлялись роботи членів гуртка «умілі руки» та виступи духовного оркестру під керівництвом Кононенко С. П., учні виростили сад біля школи; в клубі вихідного дня проводились диспути, вечори, зустрічі, працювали різні гуртки. Старші піонервожаті: випускниця школи Ногінова Ольга Михайлівна та Ткач (Потороча) Марія Юріївна організували роботу з учнями так, що про неї знали в усіх куточках країни: з 1957 року щорічно проводяться вечори – зустрічі з випускниками, в 1959 – зібрано учнями школи 60 тон металобрухту і за листом-проханням учнів на харківському тракторному заводі виготовлено всюдихід, який в 1961 році подарований експедиції станції Ново-Лазаревська в Антарктиді. Багато десятиліть існувала міцна дружба учнів школи №3 і Новолазаревців. Естафету добрих справ продовжила піонервожата Мохир Раїса Олексіївна, завдяки їй і до сьогодні працює в школі група «пошук», а в 60-ті це були пошуки матеріалів про підпільну організацію Я. П. Батюка, у 1961 році піонерській організації школи було присвоєно його ім’я, а в 1968 році – комсомольській організації ім’я Л. М. Губіної. Пам’ятна подія відбулася в 1964-1965 рр.: учні школи №3 зібрали 46 тон металобрухту і по місту їздив автобус з написом: «вироблений із металобрухту, зібраного учнями школи №3», а над школою засяяла зірка, що підтверджувала перемогу учнівського колективу в змаганнях між колективами учнів шкіл. Минали роки: … змінювалися піонерські ватажки, але і Константинову Л., Носко В., Майорову Н., Агеєнко Н, Гринфельд С., Осадчук Л, Григор’єву Н., Кристаленко М., Серебрянікову, Березинець Я., Сунцову Н., Давидову Л. відрізняла творчість, ініціатива, намагання вести своїх вихованців у світ дитинства і незабутньої юності, а поруч були організатори позакласної роботи Чирвіна Л. Л., Давиденко Н. Д., Піддубна Л. Г., Агеєнко Н. К. в 1971-1975рр. Школа включилася в змагання шкіл країни на кращу військово-патріотичну роботу: багатоденні походи по місцях бойових дій Таращанського полку дивізії М. Щорса, пошук матеріалів про бійців – визволителів Ніжина, збір коштів для установлення пам’ятників Л. Губіній і герою радянського союзу Я. П. Батюку, збір макулатури, металобрухту, робота в таборі і праці, відпочинку в селі Заньки, робота на меблевій фабриці, створення куточка бойової слави. Зібрано 1 тону горобини, 30 тон металобрухту, 12 тон макулатури. І ось свято в школі №3 – 19 вересня 1975 року пам’ятник випускниці льотчиці-героїні Л. М. Губіній височить у сквері її імені, а згодом був відкритий і пам’ятник Я. П. Батюку. За велику військово-патріотичну роботу у 1975 році школа була нагороджена дипломами І,ІІ,ІІІ ступені міністерства освіти СРСР, дипломом І ступеня всесоюзного штабу військово-спортивної гри «Зірниця» за участь у всесоюзному фіналі у місті Севастополі та почесною грамотою командуючого київським червонопрапорним військовим округом. Ми завжди намагалися іти в ногу з часом. Мета для нас була і реальною, і високою, якої можна досягти, як і всього високого.

Літа…літа… ось і 1980. Ми в новій красуні – школі, а життя вимагає нових форм та методів виховання і в цьому допомагають сучасні кабінети, музей бойової слави, кабінет М. Горького, клуб інтернаціональної дружби, обмін делегаціями школярів з м. Пардубіце в Чехословаччині. В 1982 році школі №3 присвоєно звання зразкової, а це перемоги на предметних олімпіадах, оглядах художньої самодіяльності, відкриття музею 7-го ніжинського Кузбаського ордена Суворова механізованого корпусу, комп’ютерного класу, безліч гуртків, клубів, об’єднань учнів, спільна робота з ніжинським державним педагогічним інститутом ім.М. Гоголя. З 1991-1992 навчального року рішенням міськвиконкому школа знову стає школою-гімназією. Перші гімназисти виховуються класними дамами, вивчають риторику, історію культури і мистецтв, працюють музична та літературні вітальні. Скільки було зроблено в школі, щоб вони, наші гімназисти, були найрозумнішими, найвихованішими, найлюдянішими! Для цього ми проводили вертепи, свята масляної, творчі звіти курсів естетичного циклу «Кожного дня свято», «День відвертості», де старшокласники спілкувалися із вчителями, презентації гімназійних класів, КВК, дні самоуправління і літературні вітальні, «українська світлиця» в кабінеті «Берегиня», різноманітні свята, зустрічі в піонерській організації СПОУ, робота клубу туристів «Меридіан» і клубу «Грація». Та хіба розповісти можливо про все, чим багатий виховний арсенал гімназії.

На ювілейній зустрічі 2007 року прозвучали такі слова випускників гімназії: «Де б не були, якою б справою не займались учні ніжинської гімназії №3, вони завжди займають активну життєву позицію, бо так нас вчила рідна школа». Приємно, коли заходиш в клас, бачиш приємні усміхнені обличчя. Бо більшість наших дітей приходять з піднесеним, радісним настроєм, залишаючи буденність вдома. Доброзичливість та довіра переважають у нашій гімназії. Успіхи кожного щиро радують усіх інших і майже ні в кого не викликають заздрощів. У нас заведено ділитися турботами, радощами. Найлаконічніше визначення поняття «культура школи» – спосіб, у який робиться справа. «Гімназія має залишитися «островом свободи», оазою добра, справедливості. Бажання подавати найглибші знання і дяка учням 100 років рухає нас вперед. І далі так буде.